Одного разу старий океан закохався в хмару.
- Хмара, зупинися, послухай мене, - говорив нещасний, - я люблю тебе.
Але хмара не слухала його. Адже всі хмари – мінливі натури і чують лише голос вітру і свободи.
"На що мені цей нудний старий, - думала легковажна хмара, – Що він мені може дати окрім берегів та вогкості. А я люблю свободу. Разом з вітром я побачу весь світ". І хмара, не відповідаючи, летіла все далі і далі. А океан все твердив:
- Постій хмара. Я люблю тебе.
І він був готовий на все ради своєї любові. На цілих два тижні він упокорив свою буйну вдачу. І хмара летіла, відбиваючись в гладкій як дзеркало, воді океану.
"Яка я прекрасна хмара, - милувалася вона, - і всемогутня. Навіть гордий океан упокорив свою вдачу ради мене, і ліг у моїх ніг". І летіла, горда, далі.
І коли океан закінчився, хмара навіть не озирнулася. А океан захвилювався і крикнув:
- Прощай, мінлива хмара, я завжди любитиму тебе.
Але навіть зараз хмара промовчала, лише одна крапелька впала з неї на землю. Але чим далі хмара відлітала, тим частіше згадувала океан, і все більше крапельок – сліз проливалися з неї.
"Господи, чому я була такою дурною, легковажною хмарою. Не змогла зрозуміти всю глибину відчуттів океану. Зачарувалася якоюсь дурною свободою. А навіщо мені потрібна ця свобода, якщо мені не має навіть в кому відобразитись".
І тут хмара розплакалася, та так сильно, що зовсім зникла, перетворившись на маленький струмочок. І цей струмочок швидко – швидко побіг назад, до старого океану.
"Скоро, скоро я побачу його, - радісно сміявся струмочок, - і скажу, що я вже не та легковажна хмара, яка дуже любила себе і свою свободу. Що я люблю його". І коли показався сивий океан, струмочок закричав:
- Це я! Я повернулася! І я люблю тебе!
Але океан мовчав, адже він любив тільки мінливу хмару, і лише від неї чекав відповіді.
p.s.
... усі прагнуть стабільності у почуттях (як Океан), усі мають відчуття нестабільності настрою (Хмаринка) ... але в житті все можна привести до якогось балансу, чи не так??? ... ТАК!!!
... все в житті мінливе, просто часто ми про це зовсім не думаємо в той момент часу, коли так необхідно ... а потім може бути просто запізно ... подумаймо!!! ...